Родственные проекты:
НАРОДЫ:
◆ СЛАВЯНСТВО
ЛЮДИ И СОБЫТИЯ:
БИБЛИОТЕКИ:
Баннеры:
Прочее:
|
Играй, моя песня!..
(1871–1913)
Заспів
Південний краю! як тепер далеко
Лежиш від мене ти! за горами крутими,
За долами розлогими, за морем,
Що вже тепер туманами густими
Укрилося,
бурливе. Та не страшно
Моїм думкам осінньої негоди
На Чорнім морі. Швидше
тої чайки
Вони перелетять за темні води.
Вони перелетять у ту країну,
Де небо ще синіє, як весняне,
Де виноград в долині зеленіє,
Де грає
сонця проміння кохане.
Туди мої думки полинуть швидко,
І привітають ту
ясну країну,
Де прожила я не одную днину,
А не була щаслива й на
годину...
Та я за те докірливого слова
Тобі не кину, стороно прекрасна!
Не винна ти, що я не маю долі,
Не винна ти, що я така нещасна.
Запев
О, южный край! ты так теперь далеко
Лежишь за горными
вершинами крутыми,
За долами пологими, за морем,
Что уж теперь туманами
густыми
Укрылось. Только мысли не боятся
Осеннего ненастья, непогоды
На Чёрном море, и быстрее чайки
Перелетят за сумрачные воды.
Они
перелетят в страну другую,
Где небо, по-весеннему, ласкает,
Где виноград
в долине зеленеет,
Где солнце нежным лучиком играет.
Пусть мысли
быстрокрылые умчатся
В ту ясную страну, где я бывала,
Где прожила я дней
своих немало,
А счастья ни на час не испытала…
Но я, поверь, тебя не
упрекаю,
Не упрекну, далёкий край прекрасный!
Ты не виновен, что судьба
такая,
Ты не виновен, что не знаю счастья.
Грай, моя пісне!..
Досить невільная думка мовчала,
Мов пташка у клітці замкнута од світа,
Пісня по волі давно не літала,
Приборкана тугою, жалем прибита.
Час, моя пісне, у світ погуляти,
Розправити крильця, пошарпані горем,
Час, моя пісне, по волі буяти,
Послухать, як вітер заграв понад морем.
Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая, –
Вона не питає, куди вона плине;
Линь, моя пісне, як чайка прудкая, –
Вона не боїться, що в морі загине.
Грай, моя пісне, як вітер сей грає!
Шуми, як той шум, що круг човна вирує!
Дарма, що відгуку вітер не має,
А шум на хвилиночку погляд чарує!..
Играй, моя песня!..
Долго в неволе душа тосковала,
Как птица,
что в клетке не видела света,
Песня по воле давно не летала,
Обвита
печалью, бедою одета.
Время тебе избавляться от боли,
Крылья
расправить, примятые горем,
Время тебе, моя песня, на воле
Услышать, как
ветер играет над морем.
Плыви, моя песня, волною упорной, –
Волна и
не знает, куда она хлынет;
Лети, моя песня, чайкой проворной, –
Она не
боится, что в море погибнет.
Будь, моя песня, бушующим ветром!
Свободно шуми, как пучина морская!
И пусть не дождётся ветер ответа,
А
всплеск лишь мгновение взгляд поражает!..
Татарочка
Там, за
містом, понад шляхом битим,
По гарячім каменистім полі
Йде дівча
татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще ґуля по волі.
На чорнявій
сміливій голівці
Червоніє шапочка маленька,
Вид смуглявий ледве
прикриває
Шовком шитая чадра біленька.
То закриє личко, то відкриє,
–
А очиці, наче блискавиці,
Так і грають з-попід брівок темних!
Що за
погляд в цеї чарівниці!
Татарочка
Там, за городом, по-над
дорогой,
Полем, что от зноя изнывает,
Юная татарочка проходит –
Без
забот красавица гуляет.
Темную головку украшая,
Маленькая шапочка
краснеет,
Облик смуглый еле прикрывая,
Шёлком шитая чадра белеет.
То лицо откроет, то закроет,
А глаза не спрятать ни в какую –
Так и
блещут из-под темных бровок,
Милым взглядом всех вокруг чаруя…
Бахчисарайский дворец.
Иллюстрированная энциклопедия народов России. СПб, 1877.
Бахчисарай
Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба
промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле
місто, мов заклятий край.
Скрізь мінарети й дерева сріблисті
Мов
стережуть сей тихий сонний рай;
У темряві та в винограднім листі
Таємно
плеще тихий водограй.
Повітря дише чарівним спокоєм,
Над сонним
містом легкокрилим роєм
Витають красні мрії, давні сни.
І
верховіттям тонкії тополі
Кивають стиха, шепотять поволі,
Про давні часи
згадують вони…
Бахчисарай
Как зачарованный стоит Бахчисарай,
Луна шлёт с неба золотые взгляды,
Блестят вокруг и стены, и ограды,
Спит город, как заговорённый край.
Здесь минареты и деревья рядом,
Как будто стерегут уснувший рай;
Лишь в
темноте всплеск листьев винограда,
Как водопада тайная игра.
И
воздух дышит сказочным покоем,
Над сонным царством легкокрылым роем
Витают грёзы и былые сны.
И тонких тополей седые кроны
Кивают тихо,
шелестят укромно
О днях ушедших шепчутся они…
Перевела с украинского
Ольга ГОЛУБЕВА
|
